В розмовах згадували односельчан, які не повернулися з війни; обговорювали досягнення колгоспу та навчання дітей у школі; інколи згадували часи, коли були молодими… Десь в один з таких вечорів прозвучало прізвище та ім'я "Лонський Адолько". Не знаю чому, але воно мені запам'яталося надовго. Можливо через те, що колись (в юності), як говорили присутні тьоті, йому дуже подобалася рідна сестра моєї мами — Олександра. Я ж тоді не могла второпати (була малою): говорять про Адолька, а у тьоті Шури — чоловік Толя, і прізвище інше?

…Уже зараз, при вивченні історії рідного села, в поле зору, серед інших, попала архівна кримінальна справа репресованого Лонського Юлія Миколайовича. Останній, як витікає із матеріалів справи, постраждав за відданість радянській владі. Мабуть, ніяк він не міг зрозуміти, за що його затримано органами НКВС.

З перших років встановлення радянської влади чесно та добросовісно трудився на благо процвітання рідного села Серединки та його жителів. Неодноразово обирався до Серединської сільської ради, в 1923 та подальших роках обіймав посаду секретаря сільради. Був головою сільського споживчого товариства. В роки колективізації одним з перших вступив до колгоспу ім. Ворошилова і працював рахівником, в т. ч. на час арешту… За показаннями односельчан був спокійною, врівноваженою, тихою, скромною, доброю людиною.

Проте підстави для затримання знайшлися: "Лонский Юлий Николаевич имеет широкие знакомства среди польского к.р. элемента, на протяжении ряда лет проводит открытую к.р. работу». Так вони звучать в постанові уповноваженого Джулинського РВ НКВС УРСР.

Далі — більше. Слідство (якщо це можна так назвати) встановило, що Лонський служив добровольцем в Петлюрівській армії. В Польщі має рідних, з якими підтримує письмовий зв'язок. Являючись з 1926 по 1936 рік таємним співробітником органів ГПУ-УДБ-НКВС, від роботи всіляко ухилявся, займався дезінформацією. Бувши вороже налаштованим щодо Радянської влади, він серед населення проводив к.р. фашистську агітацію, зводив наклепи на Сталінську Конституцію, Радянську пресу, життя і умови праці в СРСР, звинувачував Партію і Уряд в нібито неправильній національній політиці, доводячи, що в Радянській країні утискають нац. меншини, і, зокрема, польську національність.

Перерахованого виявилось достатньо для того, щоб звинуватити Юлія Миколайовича в контрреволюційній діяльності. Матеріали за його обвинуваченням розглядали Нарком ВС СРСР і Прокурор СРСР. За результатами розгляду, як свідчить витяг із копії протоколу № 811 від 19 січня 1938 року, можновладці постановили "Лонского Юлиана Николаевича, 1897 г. р., ур. с. Серединки, Джулинского р-на, Винницкой обл., Р А С С Т Р Е Л Я Т Ь».

На час арешту Лонського Ю.М. його сину Адольфу (Анатолію) було всього 7 років. Не міг він ні розуміти, ні знати, що сталось з його батьком. Проте згодом звернення Анатолія Лонського, який уже був студентом одного із вишів міста Одеси, про встановлення долі батька полетіли в різні державні установи. Завдяки цьому слідство в справі було відновлене, в процесі якого всі звинувачення були спростовані.

"Из материалов этой проверки видно, что Лонский был обвинен в преступлении, которого в действительности не совершал», – йдеться в ухвалі Судової колегії з кримінальних справ Верховного Суду Української РСР від 06 жовтня 1961 року. Постанову НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 19 січня 1938 року стосовно Лонського Юліана Миколайовича скасовано, справу за відсутністю складу злочину закрито.

…Через деякий час після вивчення архівної кримінальної справи я гостювала у своєї двоюрідної сестри (доньки маминої сестри Олександри) в Києві. Згадуючи своїх спільних рідних, своє дитинство, переглядали старі фотографії. Серед інших попалася одна світлина, на якій були зображені сільський двір (хатина, дерева, соняхи) і гарний кремезний чоловік. На щастя, на звороті був напис. Світлина була подарована моїй тітці Олександрі (Шурі). З віршованого змісту надпису проглядалося, що особа, яка зробила подарунок, дуже трепетно відносилась до Шури. Був власноручний підпис цієї особи, що починався на "Ло…" (далі нерозбірливо), а також вказано (дослівно): "Фото з мої хати, знято 1936 р. 22/VII.". Подаровано фото було десь в проміжок часу між 1945-1949 рр.

Сестра моя не знала, хто зображений на світлині. Повідомила, що світлина була серед інших та документів, що залишилися після смерті батьків. Я ж на хвильку згадала розмову тітоньок-сусідочок із далекого дитинства. Проте стовідсоткової впевненості в тому, що світлину моїй тітці Олександрі подарував Лонський Адольф (Анатолій), а на світлині зображений його батько — Лонський Юліан Миколайович — у мене не було.

…Після повернення з Києва я зустрілася зі своїм однокласником, родичем Василем, який також цікавиться історією рідного краю і любить слухати мої розповіді про те, що мені уже вдалося віднайти в архівах з цього питання. Мова зайшла про репресованих односельчан, зокрема Лонського. Василь почав пригадувати, що в рідного брата його мами — Івана — був друг Лонський Анатолій. Так як і дядько Іван, Анатолій закінчив ВНЗ, обоє в селі не проживали.

На прохання дядька Івана він, Василь, з мамою провідували одиноку стареньку матір Лонського Анатолія та дещо допомагали їй по господарству: купували продукти, приносили воду тощо. На моє запитання, чи пам'ятає він хату Лонських, Василь відповів: "Дуже добре пам'ятаю, вона була особлива, не така як у всіх. Хата була довгою, по два вікна на передній стіні; поперед хати росло величезне дерево. І заходили на подвір'я ми чомусь не з вулиці, у ворота, а ззаду хати…". Я протягнула йому фотокопію київської світлини. Без заминки Василь відповів, що це, беззаперечно, домогосподарство Лонських, де він з мамою неодноразово бував.

Ось так несподівано "воскрес" із небуття незаконно репресований Лонський Юліан Миколайович, фото якого не було навіть в архівній кримінальній справі.