Вінницька психіатрична лікарня 20 березня 1944 р. відновила свою роботу. За рік тут вже працювало 207 осіб персоналу, які обслуговували 500 людей з ментальними розладами. Відбудова зруйнованих приміщень та проведення ремонтів в діючих здійснювалися здебільшого власними силами працівників лікарні та пацієнтів. Пошкоджені корпуси лікарні вдалося остаточно відбудувати лише на початку 1960-х років.

Про жахливі роки війни та вбивство сотень ні в чому не винних людей нагадує скромний обеліск на братській могилі на території кладовища лікарні. На жаль стандартний радянський напис: «Братская могила советским гражданам, погибшим от рук немецко-фашистских оккупантов в годы Великой Отечественной Войны 1941-1945» не згадує загиблих пацієнтів.

Окрім того, на території парку збудовано пам’ятник на честь працівників психіатричної лікарні, які загинули на фронтах Другої світової війни.

Донедавна деталі цієї трагедії пацієнтів і лікарів не були широко відомі ані серед фахівців-істориків, ані серед жителів Вінниці. Мовчання і страх на десятиліття надійно заховали ті події. Страх вцілілих свідків бути несправедливо обвинуваченим у співучасті в злочині, колективна провина за те, що «жили при німцях», сковував саму думку говорити про пережите. До того ж історія вбивства пацієнтів психіатричної лікарні ніяк не вписувалася в панівну героїчну оповідь про війну. Стигматизація в суспільстві людей з психічними та психологічними проблемами змушувала мовчати родичів загиблих і вцілілих пацієнтів. Мовчали і архіви. Документи, надійно заховані за грифом «секретно», понад півстоліття були недоступні для дослідників.

Наша виставка робить крок, щоб порушити це мовчання.
У сучасній Німеччині вивчення злочинної ідеології "расової гігієни", доль пацієнтів, судових процесів над лікарями та персоналом є обов’язковою частиною профільної медичної освіти усіх рівнів. Завдяки програмі підтримки німецького фонду «Пам’ять, відповідальність, майбутнє» з’явилася можливість провести подібне дослідження і в Україні, зокрема у Вінниці.