Залиште свої контакти для уточнень, та додайте історію у вигляду файлу

Історія табору для радянських військовополонених у Вінниці

У Вінниці табір для радянських військовополонених був організований у липні 1941 р. Спочатку полонених розмістили на території військового аеродрому, потім у військовому містечку кавалерійської дивізії. Сьогодні більшу частину території займає військова частина А2287. За утриманням полонених спочатку відповідала команда пересильного табору (дулагу) 152, яка підпорядковувалася 444-й охоронній дивізії Вермахту. У жовтні 1941 р. лівобережні області України (місто Вінниця у тому числі) перейшли до цивільної адміністрації Райхскомісаріату Україна. Відповідно, табір - в управління до команди стаціонарного табору (шталагу) 329, яка перебувала тут до 1 грудня 1943 р. Далі з відступом німецької армії полонені перейшли у підпорядкування команди дулагу 201, яка і здійснила евакуацію табору. У січні 1944 р. шталаг 329, як адміністративна одиниця, був ліквідований.

Чисельність бранців у Вінницькому таборі у різний час була від 10 до 20 тисяч. Відділи і робочі команди табору розташовувалися в Бердичеві, Гайсині, Гнівані Калинівці та інших населених пунктах. Полонені працювали на гранітному кар’єрі, цукрових заводах, селекційній станції, на споруджені ставки Гітлера “Вервольф”.

Вінницький табір виконував функцію великого транзитного пункту вивезення полонених червоноармійців на територію Райху. У різний час тут перебували “високопоставлені полонені” генерали Іван Музиченко, Андрій Власов.

У таборі був шпиталь (ревір) для поранених та хворих полонених. У листопаді 1941 р. німецьке військове командування дозволило організувати у місті ще 2 шпиталі, де військовополонені перебували в умовах звичайної лікарні. Один з них розмістили у Вінницькій психіатричній лікарні.

У 1941-1942 рр. на ініціативу Українського Червоного Хреста зібрати для військовополонених табору допомогу (грошима, продуктами харчування, речами) відгукнулися тисячі жителів Вінниці та навколишніх сіл. Але радикально змінити становище бранців Вінницького табору вони не могли.

Карта-схема розміщення табору для радянських військовополонених у Вінниці, насена на аерофотозйомку міста Вінниця 1944 р. © Приватна колекція М. Богарта
Автор схеми Леонід Леськов.
Роздача їжі на території табору для радянських військовополонених у Вінниці. Липень 1941 р. © Приватна колекція М. Богарта, І.Ланового
На передньому плані бачимо казани, у яких на вогнищі готували рідку їжу. У білих сорочках - повари, табірні поліцейські з білими пов’язками на рукаві, слідкують за процесом роздачі їжі, щоб ніхто не штовхався і дотримувався черги. У центрі з тростиною стоїть німецький охоронець, який наглядає за порядком. На задньому плані вишикувалися колони полонених, щоб отримати у казанок черпак баланди. Зазвичай це була вся їжа на цілий день. Вдалині - триповерхові будинки, в одному з них розташовувалося управління табору.
Табір був переповнений, умови утримання можна прирівняти до концтаборів: голод, відсутність медичної допомоги, знущання й тортури.
Персональна картка реєстрації військовополоненого Миколи Рибаченка, уродженця села Шура-Бондурівська Гайсинського р-ну, Вінницької обл. 1941 р. © Державний архів Вінницької області
Така картка мала заповнюватися на кожного військовополоненого, але зазвичай реєстрували полонених в таборах на території Райху. Після війни більшу частину цих карток вилучили і перевезли до СРСР. Лише нещодавно вони стали доступні для істориків.

Фото 1. Радянські військовополонені на будівництві автобану поблизу Вінниці «Durchgangenstrassen», запланованого як головний транзитний маршрут для військового провіанту й персоналу. 1941-1943 рр. © Приватна колекція М. Богарта

Фото 2. Радянські військовополонені Вінницького табору. 1941-1943 рр. © Приватна колекція М. Богарта

Сторінка рукопису “Коротка інформація про стан роботи шпиталю при психлікарні”. Листопад 1941 р. © Державний архів Вінницької області
“Хворі військовополонені, що прибули до нашої лікарні пройшли ретельну санобробку. Їх постригли, поголили, вимили в теплих ваннах, поклали в чисті постелі. Кожний полонений має окреме ліжко з матрасом, подушкою, ковдрою і білим простирадлом. Температура приміщення має 13-14 градусів. Це температура нехолодна, але багато полонених просить більше тепла. [...] Крайній стан виснаження хворих примусив розробити і запровадити в життя строго витриманий план харчування з перших днів. Спочатку мусили давати хворим лише зовсім легку їжу