Залиште свої контакти для уточнень, та додайте історію у вигляду файлу
Вінницький табір для німецьких військовополонених № 253
У серпні 1944 року у Вінниці на території колишнього шталагу 329 розмістили німецьких полонених у радянському таборі, який називався “Спецлагерь № 253”.

Понад три мільйони солдатів і офіцерів Вермахту та їх союзників перебували в радянському полоні, з яких 381 067 (14%) померло. Радянський уряд від самого початку розглядав військовий полон як політичну, а не військово-гуманітарну проблему, тому майже десять років після закінчення війни німецькі військовополонені не могли повернутися додому. Основна відповідальність за нагляд та контроль за полоненими покладалась на спеціально створену систему органів у структурі Наркомату внутрішніх справ – Управління у справах військовополонених. У практиці цієї роботи НКВС повністю покладався на «багатий» досвід ГУЛАГу.
Колона німецьких військовополонених проходить центральною вулицею Києва - Хрещатик. 16 серпня 1944 р. © ЦДКФФА України ім. Г. С .Пшеничного.
Під час цього “маршу ганьби”, організованого з ініціативи Хрущова, вулицями Києва провели 36740 німецьких військовополонених, солдатів і офіцерів. Їх вишикували по десять чоловік в ряд, а сама колона конвойованих розтягнулася на п'ять кілометрів. Німецькі полонені крокували Києвом протягом 5 годин.
Табір № 253 у Вінниці існував з 24 серпня 1944 р. до 22 червня 1948 р., у різний час мав від шести до одинадцяти відділень, у яких одночасно перебувало до 6 000 полонених. Німецькі полонені в основному працювали на залізниці, цукрових заводах, будівництві житла, гранітних кар’єрах. Табірні відділення розташовувались на станціях Жмеринка, Козятин, Шепетівка, Полонне, у місті Гнівань, селах Літинці, Турбівка. Залучалися вони й до відбудови зруйнованої Вінниці: будівлі обкому та облвиконкому, міського театру, залізничного вокзалу, будинку офіцерів, бруківки вздовж вулиці Соборна.
Будинок колишнього 2-го військового містечка, сучасна будівля «Автошколи», вул. Чехова, 11. Вінниця, 1948–1950 рр. © Родинний архів Р. Кулешової (Панасюк).
У спецтаборі № 253 для німецьких військовополонених тут розміщувалася фабрика-кухня.
Раїса Кулешова (Панасюк) (1937–2017) у нежитловій частині будівлі фабрики-кухні спецтабору №253. Вінниця, 1948–1950 рр. © Родинний архів Р. Кулешової (Панасюк).
У 1947–1967 рр. Раїса жила в сусідньому будинку (вул. Чехова, 14), була свідком того, як тут утримували німецьких військовополонених.
Посвідчення про відпустку Феодосії Пономаренко, співробітниці спецтабору НКВС № 253. © Родинний архів Л. Пономаренко.
Мати Лариси Пономаренко була серед персоналу табору, тому вони жили на його території.
Лариса Миколаївна Пономаренко (1938 р.н.), жителька Вінниці, після війни її мама працювала в таборі німецьких військовополонених і родина мешкала в будинку, який знаходився на території цього табору.
Військовослужбовці та медичний персонал відділення спецтабору № 253 в м. Гнівань. © Родинний архів Л. Пономаренко.
Після розформування таборів для німецьких військовополонених на території Вінницької області залишилось вісім кладовищ із 556 могилами. Найдовше, до 1975 р., перебувало на централізованому обліку кладовище у Вінниці (96 могил). З часом кладовища руйнувалися без належного догляду, знищувалися господарською діяльністю місцевих жителів. У 2007-2008 рр. на території поховань табору № 253 військові археологи знайшли й ексгумували останки 94 німецьких, а також 20 польських солдатів. За державною програмою їх перепоховали на Міжнародному кладовищі у Славуті на Хмельниччині.

Матеріали Лоренца Ґерхарда

Народився у 1913 р. неподалік Вюрцбурга на півдні Німеччини у селянській родині. За професією перукар. З 1942 р. – на Східному фронті. 16 квітня 1945 р. під Берліном потрапив у полон. З 10 травня 1945 р. перебуває у Вінницькому таборі для німецьких полонених. З липня 1947 р. його перевели у спецтбір до Києва. У 1949 р. – звільнений з полону й повернувся до своєї родини. Помер у 1981 р. після виходу на пенсію. На запитання своєї дочки, чи вбивав він на війні, Лоренц багатозначно і болісно мовчав.
Лоренц Ґергард зі своєю дружиною Анною. 1939 р. © Родинний архів онука Ернста Ройса

Перша листівка німецького військовополоненого Лоренца Ґергарда надіслана з Вінницького табору до дружини Анни. 28 липня 1945 р. © Родинний архів онука Ернста Ройса

«Люба Анна, нарешті я можу передати тобі привіт із російського полону. У мене все добре і я сподіваюся на швидку зустріч. Сердечний привіт також і моїй дорогій дитині. З численними вітаннями і поцілунками залишаюся ваш Лоренц. Передавай привіт батькам. До зустрічі!»

Лист Лоренца Ґергард до своєї дружини і доньки 5 жовтня 1945 р. © Родинний архів онука Ернста Ройса

«Я працюю за своєю спеціальністю у Вінниці перукарем. Я не мав би скаржитися на життя, бо в мене все є. Я можу мати справу з росіянами, щось завжди перепадає. У таборі 1000 в’язнів та п’ять перукарів. Працювати для нас дуже приємно. Можливо, скоро будуть відпускати нас, тоді я знову буду з вами. Сподіваюсь, листи доходять? Ваш батько з нетерпінням чекає зустрічі з вами найближчим часом і знову щасливий. Батько»
У 1947–1967 рр. Раїса жила в сусідньому будинку (вул. Чехова, 14), була свідком того, як тут утримували німецьких військовополонених.
Мати Лариси Пономаренко була серед персоналу табору, тому вони жили на його території.