Історії з архівів СБУ: Марія Гальчевська, дружина отамана Якова Гальчевського.

Про них складають пісні, розказують легенди, пишуть книжки і знімають фільми. Події, в яких вони брали участь, подають як суперісторії, а головних героїв подають як суперлюдей. Але у героїзації та міфологізації історії та створенні переможних образів минулого є один страшний момент, про який мало згадують історики:війна переламала і знищила родини цих людей, стираючи навіть згадки про них.

Однією з таких історій є доля дружин командира Повстанської Подільської групи, підлеглого Симона Петлюри, отамана Якова Гальчевського та керівника його штабу Павла Конопенка. Ці історії об'єднані в одну кримінальну справу, яка зберігається в архіві СБУ Вінницької області, під назвою "Справа Марії Гальчевської".

З протоколу допиту Марії Гальчевської можна дізнатись , що народилась вона у 1897 році. У 1917 році переїхала до свого брата в село Багринівці Літинського повіту, де працювала вчителькою. А у 1919 році познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком Яковом Гальчевським, вишла за нього заміж, але жити разом їм так і не судилось. У вересні 1922 року вона була арештована.

Із Протоколу допиту Марії Гальчевської від 22 вересня 1922 року.

"У другій половині 1918 року я перевелась у Сахнянський Майдан, де вчителювала.Там і познайомилась із своїм майбутнім чоловіком Яковом Гальчевським, який теж вчителював у Сахнах…. У 1919 році, коли була петлюрівська влада, він відступив з ними за кордон. А коли повернувся, була радянська влада. Коли Гальчевський був за кордоном, то писав мені листи, але я не відповідала. У листопаді 1919 року у селі Бруснилівці Сосновської волості я вийшла заміж за Гальчевського Якова Васильовича…."

У 1920 році,як свідчить Гальчевська, коли петлюрівська війська прийшли з-за кордону,її чоловік залишився вдома і нікуди не пішов, так як був засмучений тим, що петлюрівці вбили її рідного брата, який працював у Ревкомі. Іронія долі в тому, що рідного брата Гальчевського, на відміну від рідного брата його дружини, убили комуністи пострілом в лоб, за що Гальчевський постійно мстився, вбиваючи полонених комуністів таким самим способом.

За три роки спільного життя дружина отамана Орла-Гальчевського, якого Петлюра призначив останнім командувачем повстанських сил Правобережної України, постійно переховувалась у різних селах, проживаючи у різних прихильників Гальчевського. Аж поки у вересні 1922 року її не здали селяни. На той час їй було всього 25 років.

З протоколів допитів Марії Гальчевської від 14 жовтня 1922 року:

"Гальчевський привіз до одної вдови, прізвище я не пам'ятаю, я там була місяць а потім він перевіз мене в село Літинку і по дорозі ми жили три дні в селі Соснівський Майдан.В Літинці я пробула біля місяця, потім приїхав племінник Кургана і перевіз мене в Літинський майдан до селянина Лук'яна, де я пробула 5 днів, звідки мій чоловік перевіз мене до селянина Якова і в нього я була всю зиму і мій чоловік навідувався до мене. А коли почав танути сніг я пішла до Лук'яна, а він мені сказав, що в нього стоять солдати.

Потім від чоловіка прийшов козак і я перейшла на хутор Студений, де пробула три дня, а звідти разом з Темник ( прізвище) два бандита перевели на село Дяківці до Линчука Андрія, а звідти я перейшла до племінника. Я була там місяць, потім отримала лист від чоловіка через Радзієвського і до нього переїхала, він мене ж і привіз на Радієвський хутір. Це був початок травня, скоро до нього приїхала дружина Коноплянка з сестрою і дитиною. Вона там ти пробула кілька днів і пішла в село Плюшки. У Дащенко я пробула місяць, а в червні отримала записку від мого чоловіка через селянина, але я з ним не пішла і пішла до Голубенко і там пробула місяць, і коли була там, приходив до мене мій чоловік…"

Постійні переховування, нечасті зустрічі з чоловіком, проживання в чужих хатах на утриманні у господарів і нарешті арешт...Історія подружнього життя для Марії Гальчевської була зовсім недовгою.

Потім 2 роки у вінницькій в'язниці…

Під час допитів вона постійно повторює: "Про політичні діяльність мого чоловіка нічого не знаю, осіб, пов'язаних з ним не пам'ятаю і не знаю…"

Під час одного з допитів дружина отамана Орла-Гальчевського розповідає, що чоловік забрав її документи і не давав грошей, щоб вона від нього не втекла.

З протоколу допиту Марії Гальчевської від 24 вересня 1924 року:

"То всі були чужі люди під псевдонімом, котрих за довгий час позабувала, бо це було літом 1921 року. Були комітети, з котрих знала Сторчака, вчителя козятинської школи. Він був головою повстанського комітету Козятина. Працював також Захарій, потім відкрив свою організацію... перейшов на сторону большевиків та попалив кілька сіл... Я тут довго не була, я коли сиділа у якого селянина, то мій чоловік не дозволяв мені ніякої політичної справи він говорив: "Що я поклав своє життя на карту і ось вона через мене так повинна кочувати".

Відсилати на родину чи кудись далеко від себе він не хотів, не давав мені ні документів, ні матеріальної допомоги. Через те, що я хотіла від нього куди-небудь поїхати, він говорив мені, що я без документів не поїду, а коли він би дав мені документи то знає добре, що більше не повернусь до нього та він мене більше не побачить….

Бачилась з чоловіком взагалі нечасто. А коли бачили з ним хвилинами, то не було коли все переговорити, коли він щось саме говорив про свої походи, то я тебе пускала то до голови. Називати по фамілії кого-небудь з організації, він не називав…"

Протягом двох років слідчий постійно просить продовжити утримання Гальчевської, вважаючи, що вона як заручниця буде потрібна слідству.

Потім вирок: 3 роки концтаборів і висилка з України. Справу здати в архів…

Та замість концтаборів Марію Гальчевську перевозять в Бутирську тюрму.