Раді працювати над родоводом, відомим представником якого є видатний український архівіст Володимир Барвінок. Пропонуємо ознайомитись з виявленою Олександром Візерським його автобіографією та дізнатись про його життєвий шлях.

Володимир Іванович Барвінок – український історик, магістр богослов'я, історик християнської церкви, бібліограф, письменник, діяч УНР, візантолог, викладач українознавства і історії, почесний громадянин Чернігівщини, науковий співробітник ВУАН, археолог, працівник УНІК, видатний архівіст, живописець.

Народився 22 липня 1879 року (ДАЧО ф.679 оп.10 спр.261 стор.389зв.-190) у сімейному маєтку, розташованому на Чернігівщині у селі Охрамієвичі, де його предки жили протягом понад ста років.

Барвінок навчається у Чернігівській Духовній Семінарії, де вивчає давні та сучасні іноземні мови, філософію, образотворче мистецтво та прикладні науки. Закінчує семінарію з першим розрядом у 1901. У 1905 закінчує Київську духовну академію, де його вчителем був відомий літургіст А. А. Дмитрієвський, нині Національний університет «Києво-Могилянська академія». Того ж року 29 червня одружився з Євгенією Воловік (ЦДІАК ф.127 оп.1080 спр.144 стор.25зв.-26) , родом з Умані. Вінчання відбулось в Добро-Миколаївській церкві. Барвінки мешкали на Подолі, вул. Фрунзе, 31.

3 квітня 1906 у Києві народжується його син Борис (ЦДІАК ф.127 оп.1080 спр.178 стор.562зв.-563). В період з 1905 до 1917 проживає у Петербурзі. З 1905 до 1908 навчається у Санкт-Петербурзькому археологічному інституті, з 1908 до 1911 — на історично-філологічному факультеті Петроградського університету, де отримує ступінь магістра богослов'я.З сім'єю він часто відвідує Київ.

Працював у багатьох різноманітних галузях, в першу чергу його цікавила історія України, історія слов'янських народів та українське стародрукарство. Автор праць з історії православної церкви та її діячів, статей історично-юридичного змісту. Описував стародруки київських книгозбірень, Щекавицької та Андріївської церков, латинські та польські стародруки в архівах і бібліотеках Москви та Петербургу. Допомагав академіку М. І. Петрову в підготовці досліджень з історії староукраїнського письменства. Самим відомим його твором є «Нікіфор Влеммід і його твори», який і за наших часів є предметом обговорення серед науковців. Більшість його статей друкувались у журналах та газетах.

Володимир Барвінок — прямий нащадок козацького отамана Івана Барвінка, який заснував місто Барвінкове на Харківщині та брав активну участь у визвольних війнах під проводом Б.Хмельницького й наступних козацьких повстаннях. Легенди про козака-родоначальника передавались кожному новому поколінню. Поки що ми документально цю легенду не підтвердили, але працюємо над цим.

Частина родини Барвінків під час російського терору під проводом Петра І в Україні 1709 року переселилась на Чернігівщину.

Батько Володимира, Барвінок Іван Іванович, був першим киянином Барвінківського роду. Існує версія, що кожного наступного нащадка чоловічого роду родини Барвінків називали Іваном у честь козацького отамана, але з переїздомдо Києва, починаючи саме з Володимира Барвінка, цю традицію зупинили через неактуальність.

Автобіографія

Ф. 175 №1163 (архів Київської духовної академії)
‍
Барвінок Володимир Іванович
1. Біографічні відомості.
2. Автобіографія.
3. Журнал «Віра та держава».
Додаток: конверт.

F °, 8 °, 52 л і 4 док.

10 арк. + конверт
Ф. 175 №1163

Короткий curriculum vitae В.І. Барвінка

Народився в 1879 році на Чернігівщині, нижчу і середню освіту здобув в Чернігівських духовно-навчальних закладах,а вища – в Київській духовній академії, курс якої закінчив в 1905 році. У тому ж році вступив на службу в центральну установу Св. Синоду, де і знаходився до кінця 1917 року.

Будучи в Петрограді на службі, одночасно з тим в 1908 році закінчив курс Археологічного інституту і в 1908-911 рр. прослухав курси Історико-філологічного факультету по історичному відділенню Петроградського університету.А саме в Археологічному інституті багато слухалися курси російських юридичних старожитностей і старожитностей польсько-литовських предметів, було вивчення пам'яток законодавства російського і польсько-литовського.

У 1911 році Радою Київської духовної академії за дисертацію «Никифор Влеммід і його твори, Київ, 1911 г.», удостоєний ступеня магістра богослов'я, а в 1912 р Св. Синодом за той же твір, відповідно до відгуку професора Петроградської духовної академії І.І . Соколова, – почесного відгуку та Академії науки, згідно відгуку відомого візантолога академіка О.І.Успенского, – премії імені М.Н.Ахматова.

Одночасно зі службою цивільною з 1912 р був викладачем історії в Петроградському Реальному Училищі А.І.Гельда,при чому в 1915 р Поручителем Петроградського навчального округу, затверджений в званні викладача середньо-навчальних закладів по історії і в тому ж році призначений штатним викладачем названого училища.

Крім вказаної дисертації мені належить ряд невеликих інших робіт, з яких важливі наступні:

1) Стан Вітчизняної церкви в 1903-1904 рр. (Церк. Вед.1909 р №№ 33-34).
‍
2) Православна церква і її місія в 1903-1904 рр. (Міссион. Огляд. 1909 кн.ІХ).
‍
3) Час походження святкових величань і обраних псалмів в чині всеношної. Київ, 1910 р
‍
4) Некролог і науково-літературна діяльність проф. Київської духовної академії В.Ф. Певницького (Церк. Вед. 1911 р№ 30-31).
‍
5) Стан старообрядництва в 1909 р (Церк. Вед. 1911 р № 34).
‍
6) Про зображеннях святих апостолів Петра і Павла. СПБ, 1912 р
‍
7) Св. Рівноапостольний князь Володимир. СПБ, 1912 р
‍
8) Моральний символізм російського іконопису XVI-XVII ст. Київ, 1912 р
‍
9) Давня боротьба росіян з німцями. Петроград, 1915 р
‍
10) Грюнвальдська битва – прообраз єднання слов'ян. (Прихід. Чт. 1915. №91).
‍
11) Російські правителі в Галичині (Прихід. Чт. 1915 р №107)
‍
12) Обрання першоієрарха незалежних церков (Віра та Держава, 1918 г. №1)
‍
Крім цих творів мені належить ряд рецензій на різні видання (Церк. Вед., 1912 р №23, 1914 р №11 та ін.), Некрологів (Церк. Вед. 1911 р №№ 22,29,39. 1913 м №23), офіційних видань (Всеподданнійші звіти Обер-Прокурора Св. Синоду за 1903-1904, 1910 і 1913 рр.) та інших нотаток різного змісту (Церк. Вед. 1913р. №№ 9 і 47. 1914р., № 7 та ін.).

Крім цього багато приготовлено до друку – стаття історико-юридичного характеру «Правове становище Обер-Прокурора Св. Синоду і його Товариша», складена на підставі матеріалів Повного Зборів Законів, Зводу Законів і архівних архівів: Св. Синоду і Канцелярії Об.-Пр. Св. Синоду. Ця робота була розпочата в 1911 р і готувалася до наближення 200-річного ювілею установи Св. Синоду. До того ж ювілею мною готувалася Історія Обер-Прокурора Св. Синоду, з якої зроблені чорнові начерки про обер-прокурора: І.І. Мелиссино, П.П. Чебишева, С.В. Акчурина, А.І. Наумова, А.І. Мусін-Пушкін, П.С. Мещерском, С.Д. Нечаєв, Н.А. Протасов і Д.А. Толстого.

З 1912 р зайнявся вивченням історії України та зокрема вивченням життя і діяльності знаменитого ієрарха Чернігівської єпархії Лазаря Барановича. В даний час для монографії, яку я готую про Лазаря Барановича зібрані необхідні матеріали рукописні і друковані та написана частина задуманої роботи.

Ф.175, №1163
Володимир Іванович №2026

Олександр Візерський ©
Тетяна Наконечна ©