.png)
Сьогодні хотілося б вшанувати, безсумнівно, значну постать українських національно-визвольних змагань в першій половині ХХ століття. 3 листопада 1894 року виповнюється 120 річниця з дня народження Якова Гальчевського – видатного військового діяча, повстанського отамана на Поділлі, організатора загонів народної самооборони на Холмщині, полковника армії УНР.
Вдумайтесь у слова Якова Гальчевського, які сьогодні як ніколи актуальні:
"Світова історія поставила хрест на могилі багатьох народів, які були безхребетні, роз'єднані всередині, слабі назовні та не хотіли чи не вміли боротися за своє місце під сонцем. …Нам потрібно позбутися усіх негативних прикмет, набутих у довгім недержавнім житті. Нам треба здобути нові, творчі прикмети, які знаменують нації здобитчиків, а не стояти в маразмі етнографічною масою. В іншому випадку наша Батьківщина стане колонією чужих народів, як це було дуже часто протягом нашої історії."
Гальчевський Яків Васильович народився в с. Гута-Літинська Сосонської вол. Літинського пов. Подільської губ. (нині с. Малинівка Літинського р-ну Вінницької обл.).
Військовий діяч, вчитель, письменник; рядовий 2-ої запасної гарматної бригади (1914, м. Казань), командир маршової роти 22-го запасного пішого батальйону Російської (царської) армії (м. Вінниця, 1915), командир роти кінної розвідки 1-го стрілецького полку 1-ї Туркестанської дивізії 1-го Туркестанського корпусу (1916), командир роти піхоти, кулеметної роти, ад'ютант командира 29-го Туркестанського полку (кін. 1916 – 1917)), завідувач школи с. Брусленів (1918), організатор і командир Окремого літинського куреня 2-го українського корпусу (кін. 1918 – поч. січня 1919), сотник Окремого гайсинського куреня ім. отамана Симона Петлюри (січень 1919), сотник 1-ї батареї 61-го Гайсинського пішого полку ім. Симона Петлюри (з січня 1919), командир 61-го полку ім. Симона Петлюри (23.4. – травень 1919), повстанський отаман (травень 1919 – 1925, Орел із 1921, до 220 багнетів восени 1920), командувач Подільської повстанської групи (1922, станом на 15.8.1922 – 27 старшин, 354 козаки, 42 ручних кулемети), повстанськими загонами і організаціями Правобережної України.
Уже після більшевицької окупації у січні-лютому 1921 року Гальчевський разом зі своїм особистим охоронцем Василем Сензюком обійшов Вінницький, Літинський та Летичівський повіти, вишукуючи товаришів по зброї з метою організувати їх для продовження боротьби. Під час нічних мандрів, як згадує Яків Гальчевський "не одного сексота чи шпигуна чека післали ми чортам у зуби, а самі завжди виходили цілими".
Згадуючи бій штабової сотні Подільської повстанської групи проти шести полків "Червоного козацтва" 1922 року Гальчевський писав: "в регулярній війні неможливо, щоб із такою малою силою, як 60 із чимось шабель, боронитися перед кількома тисячами ворога. З цього – висновок, що коли команда і козаки морально не заломляться, то з кожного положення можна вийти, навіть з оточення".
В 1921 – 1922 рр. отаман Орел воював проти частин дивізій Г. Котовського та Осадчого: з полками 1-ї дивізії, з 10-м, 11-м, 12-м полками 2-ї дивізії Червоного козацтва, 8-ї кінної дивізії. Не злічити боїв і з частинами 24-ї Самарської (Башкирської) дивізії та іншими частинами – 2-м ескадроном Брацлавського полку, Вінницькою школою піхотних червоних командирів, артилерійською школою, відділами особливого призначення тощо. Оперував на Літинщині, Летичівщині, Брацлавщині, Гайсинщині, Уманщині, Бердичівщині, рейдував у Вінницькому, Проскурівському, Кам'янець-Подільському, Ново-Ушицькому, Могилівському, Балтському та Ольгопільському повітах, на Ямпільщині. Співдіяв з отаманами Я. Байдою-Голюком, С. Хмарою-Харченком, В. Лісовим, І. Трейком, М. Лихом, С. Кащуком та іншими.
Збройну боротьбу проти більшовиків продовжував до 1925 р. В Польщі змінює прізвище на Войнаровський. Від 1 вересня 1930 р. на службі у Польській армії (звання капітан). Учасник Другої світової війни. Автор книг "Проти червоних окупантів" (Т. 1, Краків, 1941; Т.2. – Краків – Львів, 1942) та споминів "З воєнного нотатника" (Київ: Діокор, 2006), а також історіософічної праці в 25 розділах без назви, досі не опублікованої (Грубешівщина, січень 1942) та ін. Автор публікацій в українському журналі "Діло" та "Віснику" Дмитра Донцова (під псевдонімом Яків Правобережець).
Загинув у 1943 році у нерівному бою проти солдат Армії Крайової. Похований у м. Грубешів на Холмщині (нині Польща).
Рік тому, 30-го листопада 2013 року, у суботу, в селі Малинівка на батьківщині Якова за сприяння Крайового Товариства «Вінницький козацький полк імені Івана Богуна» відбулось відкриття пам'ятного знаку видатному борцю за українську державність, герою національно-визвольних змагань 1917-20-х років XX століття, полковнику армії УНР, легендарному отаману Орлу Якову Гальчевському.
Сьогодні о 13-00 в с. Малинівка біля Памятного знаку Якову Гальчевському відбудеться його вшанування членами Крайового товариства " Полк Імені Івана Богуна" та іншими патріотами що не забувають героїв України. Я там буду обов'язково, приєднуйтесь. Виїзд з Вінниці о 10-30 з Центрального автовокзалу.
Більш детально про цього видатного українського діяча можна дізнатись з книги працівника Державного архіву Вінницької області Завальнюка Костянтина Вікторовича "Яків Гальчевський у документах епохи".
Варто пам'ятати про видатних синів українського народу, зберігати правдиву істотричну пам'ять і славу їх подвигів, щоб наша нація процвітала у майбутньому.