.png)
У нацистській Німеччини дискримінація і вбивства людей з ментальними розладами базувалася насамперед на засадах євгеніки, міркуваннях фінансового заощадження (непрацездатну людину вважали "економічним баластом") та, у випадку єврейських пацієнтів, – на расово-ідеологічних мотивах.
14 липня 1933 р. був прийнятий закон щодо „Запобігання народження потомства із спадковими хворобами", метою якого стала примусова стерилізація людей з спадковими хворобами. У жовтні 1939 р. Гітлер видав директиву про т.з. „Акцію милосердної смерті", якою уповноважив свого особистого лікаря Карла Брандта та керівника рейхсканцелярії Філіппа Боулера, дозволити окремо визначеним лікарям умертвляти „невиліковно хворих […] з милосердя". Цей документ поклав початок систематичному вбивству пацієнтів психіатричних лікарень на території Німеччини та окупованої Польщі. Термін "евтаназія" є евфемізмом, який вживався для приховування справжнього значення (знищення). В сучасній німецькій мові, на відміну від української, використовується виключно для позначення вбивства пацієнтів нацистами. Назва "програма Т4" з'явилась після війни, від назви вулиці в Берліні (Tiergartenstrasse 4), на якій було розміщено таємне відомство з реалізації програми знищення «неповноцінних людей».
Спочатку медперсонал психіатричних закладів заповнював спеціальні анкети, у яких надавали інформацію про пацієнтів, котрі понад пʼять років перебували на лікуванні, не були працездатними, або були „не німецької крові“. Заповнені анкети відомство Т4 надсилало до групи із 40 лікарів-«експертів», які вирішували подальшу долю пацієнтів. Виокремлені пацієнти транспортувались до шести клінік, які стали центрами евтаназії, де були в рамках програми знищення спеціально побудовані газові камери.
Карта Німеччини, де позначені 6 центрів евтаназії.
В серпні 1941 року після публічних виступів представників церкви рейхсканцелярія офіційно оголосила про припинення програми Т4. Але вбивства пацієнтів психіатричних закладів, будинків інвалідів, а також і дитяча евтаназія продовжувалась до кінця війни.
У замку Графенек (земля Баден-Вюртемберг), в колишньому будинку для людей з інвалідністю Спілки Самаритян, був організований перший центр вбивства програми Т4. Тут з січня до грудня 1940 р. було вбито газом 9839 людей.
Єврейських пацієнтів відправляли для вбивства саме через їх „расову приналежність“, незалежно від записаного діагнозу чи проведеного часу в медичному закладі. В рамках програми Т4 за два роки (1940-1941) було знищені близько 70.000 людей.