Таборова адміністрація складалася винятково з військовослужбовців німецької армії, її очолював комендант – офіцер в званні не нижче лейтенанта. Охороняли табори військовополонених батальйони територіальної оборони (Landesschützenbataillone), які підпорядковувалися Вермахту. Охорону шталагу 329 здійснював 13-й ландшуцбатальйон, який напередодні війни був сформований у 13-му Військовому окрузі Німеччини (Wehrkreis ХІІІ).
Відповідно до наказу Головнокомандування Вермахту від 8 вересня 1941 р. «Про поводження з радянськими військовополоненими» передбачалося організовувати в таборах та великих робочих командах «для підтримки порядку і дисципліни» внутрішню поліцію так звану гіш (Hilfsschutzmannschaft). Поліцію належало формувати з благонадійних радянських військовополонених і оснащувати палицями та батогами.
До складу таборової адміністрації також входили офіцери розвідувальної служби Вермахту – Абвер. Вони виявляли у середовищі полонених євреїв та комісарів, вербували до внутрішньої поліції, а також застосували контрзаходи проти організації підпілля та втеч.
У 1965-1970 рр. у Західній Німеччині проти службовців шталагу 329 проводилося попереднє слідство. Подібних судових процесів у той час у ФРН розпочали близько 200. Одного офіцера Абверу обвинувачували в тому, що він проводив «відбір» серед полонених євреїв і комісарів, яких пізніше розстрілювало СД. Слідство закрили через брак свідчень і через важку хворобу одного з обвинувачених. Охоронці табору одноголосно стверджували, що під час розстрілів відібраних полонених присутні не були. Таким чином, ніхто не був притягнутий до відповідальності. Масова смертність в таборі серед військовополонених від голоду і хвороб, а також розстріли цивільних євреїв у слідчих діях того часу в провину охороні не ставилося.
Військовослужбовці 13-го ландшуцбатальйону перед центральним в’їздом до Вінницького табору. 1941 р. © Приватна колекція М. Богарта та І. Ланового.
Згідно з Наказом ОКВ від 8.09.1941 від охоронців таборів військовополонених вимагалася «гранична пильність, найбільша обережність і найгостріша недовіра».
Представники місцевої міліції та німецькі охоронці. Вінницький табір військовополонених. Літо 1941 р. © Приватна колекція М. Бограрта.
Парадний вигляд міліціянтів у новому строю дає можливість припустити, що вони прийшли до табору вербувати серед військовополонених охочих служити у місцевих воєнізованих підрозділах.
Сторінки словника для спілкування з радянськими військовополоненими. Берлін 1942 р. © Приватна колекція М. Богарта
Біографія Ернста Ройса
Народився в 1908 р. у Нижній Франконії (земля Баварія) в сім'ї столяра. Здобув освіту торговця, працював в конторі машинобудівного заводу. У 1933 р. вступив до НСДАП, очолював місцеву молодіжну організацію гітлерюґенд. У 1940 р. пішов добровольцем до Вермахту, служив в гарнізоні табору для військовополонених, який створювався напередодні війни з СРСР в м. Цайтгайн в Саксонії. У квітні 1941 р. Ернста Ройса перевели до охоронної команди шталагу 329, у складі якої він прибув до Вінниці. У 1944 р. після розформування шталагу 329 Ройс служив в штабі піхотного полку в Хорватії та Австрії, де потрапив в полон до англійців. У січні 1946 р. він повернувся додому. Ернст Ройс так і не оговтався після запалення легень взимку 1943 р., постійно хворів і помер в квітні 1950 р.
Фельдфебель Ернст Ройс, охоронець Вінницького табору для радянських військовополонених, з місцевими дівчатами. Вінниця. 1941–1943 рр. © Родинний архів онука Ернста Ройса
«Перші померлі» - підпис на звороті. Вінниця. 1943 р. © Родинний архів онука Ернста Ройса
У таборі був висипний тиф, яким хворіли в першу чергу військовополонені через погані умови. Серед табірної охорони також були випадки захворювання. Один з товаришів по службі Ернста Ройса помер від тифу.
Ернст Ройс (у центрі) серед жителів Вінниці. 1942 – 1943 рр. © Родинний архів онука Ернста Ройса
Конверти листів, які надсилав із Вінниці до батьків у Франконію Ернст Ройс © Родинний архів онука Ернста Ройса
Фотографії на згадку про Вінницю Фельдфебеля Ернста Ройса, охоронця Вінницького табору для радянських військовополонених. 1942–1943 рр. © Родинний архів онука Ернста Ройса